Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько, 
Не плач, не журися, 
Та за свого миленького 
Богу помолися! 

Стоїть місяц над горою, 
А сонця немає… 
Мати сина в дороженьку 
Слізно проводжає: 

“Іди, іди, мій синочку, 
Та й не забаряйся. 
За чотири неділеньки 
Додому вертайся”. 

“Ой рад би я, матусенько, 
Скоріше вернуться, 
Та щось мій кінь вороненький 
В воротях спіткнувся. 

Ой бог знає, коли вернусь, 
В якую годину; 
Прийми ж мою Марусеньку 
Як рідну дитину! 

Прийми її, матусенько, - 
Всі у Божій волі! 
Бо хто знає, чи жив вернусь, 
Чи ляжу у полі?” 

“Ой рада б я Марусеньку 
За рідну прийняти, 
Та чи буде ж вона мене, 
Сину, шанувати?” 

“Ой не плачте, не журітесь, 
В тугу не вдавайтесь: 
Заграв мій кінь вороненький, 
Назад сподівайтесь