Гори, гори

Я люблю волю, простір, далечінь,               
Бо я бурлак з далеких поколінь.                   
В одному місці я не можу жить,                   
Іти у мандри все мене кортить.                    
Як заблещить лиш сонце в небесах, 
Як зашумить вітрець по деревах,     
То в тілі кров моя аж закипить,                    
Іти у мандри все мене кортить.                    

	Гори, гори, життя бурлацькеє,         
	Життя байдуже, ах, юнацькеє!         
	Царить над нами сила власная,        
	Горить усе любов прекрасная.         

Мене не страшить буря, ані грім,
Просторий світ – це  є  для мене дім.
Я мандрував по горах, долинах,
Голубе небо – це для мене дах.
Мене не спинить море, океан,
Мене не страшить навіть гураган.
До невигод всіляких я привик,
Моє знам’я: подертий черевик.

	Гори, гори...